Сергей Красников,
Волжский Россия
Красников Сергей Николаевич родился в городе Волгограде 25 апреля 1969года. Русский Дворянского происхождения. Инвалид 2 группы с заболеванием ДЦП. Окончил общеобразовательную школу № 9 города Волжского (надомное обучение) . Затем учился в Техникуме интернате в Калаче на Дону на бухгалтера. Лауреат второго Всероссийского конкурса творчества инвалидов. А также лауреат 2 - 3, Православного Фестиваля СМИ имени Св. и Благоверного Князя Александра Невского. Его стихотворение «Россия» включено в сборник «Душа Птица Вольная» который посвящен 10-летию Всероссийского Общества Инвалидов. Публиковался в газетах «Русский Инвалид» (г. Санкт-Петербург) «Большая, 15» (г. Волгоград), «Волжская Правда», «Наш Город», «34-й Регион» и «Волжский Подшипник». С 2002 года лауреат 2-ого Царицынского Православного Фестиваля СМИ имени Св. Князя Александра Невского. В настоящее время занимается литературной деятельностью пишет: пьесы, стихи и сказки.
Поволжский Банк СБ РФ
Волгоградское ОСБ № 8621
Волжское ОСБ 8553/027
404104, г. Волжский
Ул. Химиков д.2
ИНН 7707083893
БИК 041806647
КПП 343502001
К/сч. 30101810100000000647
Р/сч. получателя
№ сч. 40817810311162300388
Krasnikov Sergey
Либо на Яндекс –Деньги
Через Терминалы:
Номер счета:
№ 41001125876054
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
